Теза с нашего двора || 17 лютого 2020 || Харківський Будинок актора

Трагікомічна повість Олександра Каневського добре знайома читачам. Тепер її окремими фрагментами може насолодитися і публіка дивиться. Втім, «фрагменти» (у вдалому виконанні Віталія Бондарева) теж добре передають ту тонку, задушевну, ні на що не схожу меланхолійну ностальгію по тихим одеським двориках ...

Адже цей дворик - узагальнюючий образ - метафора минулого, нашого спільного - як тепер можна було б сказати - колективного несвідомого. За набігають один на одного поіржавілими дахами, нудьгуючи віконницями, за якими вже давно ніхто не живе, зачаїлися дитинство і юність головного героя. І як тільки він ще раз з'явиться тут, все кругом боязко і уважно замовкне, вичікуючи. Пройде якась хвилина, і тонкий запах минулого спалахне міріадами світлячків, і розсиплеться в пошуках втраченого часу, а потім, прийшовши до тями, почне збиратися в розповідь про молодість жінки, яка жила в цьому дворі, про набуття нею сім'ї, вітчизни, себе.

А ще - про «золотий вік», спільної долі і трагедіях часу ... І трохи - про тугу за людяністю, до якої ми так повільно йдемо. Словом, про безліч різних речей, які виходять за рамки історії приватного життя окремого двору.